“Тиждень” опитав економістів та бізнесменів, щоб дізнатися їхню думку щодо викликів і можливостей 2021 року і умови, за яких мало би розпочатись відновлення.
Своїм баченням поділився й президент Української асоціації Римського клубу, професор Інституту прикладного системного аналізу Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського», доктор економічних наук Віктор Галасюк:
“У наступному році негативний вплив на економіку пандемії та карантинних обмежень, який особливо болюче відчує малий бізнес, індустрії гостинності, туризму тощо, триватиме. Менше економічної активності — менше податкових надходжень, а потреба в бюджетних видатках лише зростатиме. Тож фінансування дефіциту державного бюджету — ще один серйозний виклик. Не виключаю, що частково для покриття бюджетного дефіциту треба буде задіяти механізм грошової емісії. В цьому немає нічого страшного, але психологічно це посилить тиск на курс гривні. Разом із тим нинішня курсова стабільність, як на мене, є достатньо штучною та ілюзорною. Якщо не розвивати виробництво і не покращувати торговельний баланс за рахунок нарощення експорту і платіжний баланс — за рахунок залучення інвестицій, то девальвації гривні й роздмухування інфляції на тлі надмірної імпортозалежності не уникнути. Але в умовах економічної фрагментації та прагнення до більшої автономії і самодостатності країн, які проявляються на фоні пандемії, Україна отримує новий шанс на реіндустріалізацію. І за рахунок розумного імпортозаміщення, і частково — використання вже чинних угод про вільну торгівлю з ЄС та іншими торговельними партнерами.
Насправді ми можемо перетворити власні економічні проблеми на великі інвестиційні можливості. Я називаю це «економічним айкідо». Взяти хоча б наш хронічний дефіцит торговельного балансу. Ми вже понад 10 років купуємо за кордоном більше, ніж експортуємо. «Збитковість» міжнародної торгівлі України за товарами й послугами з року в рік сягає мільярдів доларів США. Платіжний баланс компенсується грошовими переказами заробітчан із-за кордону. При будь-якому скороченні цих трансферів виникає відчутний тиск на курс гривні та рівень цін. Але негативний торговельний баланс — не лише «ахіллесова п’ята» економіки України, а ще й величезна можливість! Якщо підняти статистику міжнародної торгівлі України, видно, що по 821 із 1086 товарних позицій (за чотиризначним УКТЗЕД) Україна є нетто-імпортером. І лише в 265 товарних нішах сальдо міжнародної торгівлі України позитивне. Тобто за 75% (!) товарної номенклатури іноземні виробники постачають в Україну більше продукції, ніж українські за кордон. Це серйозна проблема, бо імпорт «працює в мінус» не тільки в платіжному балансі, а й при формуванні ВВП. Але зворотний бік — інвестиційна можливість. Створити в Україні тисячі нових виробництв з випуску продукції, яку Україна сьогодні імпортує, але здатна виробляти сама. Почати виробляти такі товари для внутрішнього ринку, а згодом експортувати їх, користуючись перевагами Угоди про асоціацію України з ЄС. Можливість вартістю у кілька мільярдів доларів США. Це може стати частиною стратегії взаємного виграшу (Win-Win), який Україна може запропонувати і своїм іноземним партнерам. Проте щоб максимально швидко і масштабно розкрити такі можливості, треба створити потужні стимули для виробників в Україні, запровадити прискорювачі економічного зростання: індустріальні парки, експортно-кредитне агентство, банк розвитку, вимоги щодо локалізації при держзакупівлях. Хмарочоси не будують голими руками”.