Книга «У ПОШУКАХ ДОБРОБУТУ» Грема Макстона і Йоргана Рандерса видана українською мовою завдяки спільному проекту Української асоціації Римського клубу та Видавництво Pabulum за підтримки АКБ «АРКАДА». Це свіжа доповідь для Римського клубу, оригінал якої побачив світ минулого року.

Генеральний секретар Римського клубу Грем Макстон особисто представив книгу на Київському Міжнародному Економічному Форумі у Києві 5 жовтня.

«Сміливий аналіз, що змітає догми економічного мейнстріму» – так охарактеризував видання співпрезидент Римського клубу Ернст фон Вайцзеккер.

І це ще м’яко сказано. Від цієї книги захоплює дух! Вона просто діамант на фоні того інтелектуального непотрібу, який сьогодні пропагають в нашій країні закордонні радники, грантові експерти та урядовці-запроданці. Їх план – перетворити Україну на слухняну сировинну колонію, а талановитих українців на емігрантів. Наш план – зробити Україну промисловою супердержавою, а українців – заможними й успішними на рідній землі!

***

Придбати книгу можна в мережах книгарень “Є”, “Буква” та менших книгарнях (“Моя книжкова полиця”, “Смолоскип”, “Бабуїн”, “Хармс”, “Наш Формат”, “Yakaboo”…), або ж на сайті видавництва.

***

Декілька цитат:

 

«Вимоги щодо більш відкритих ринків, зменшення ролі державного управління та регулювання стали більше ніж просто економічною філософією. Ідеологія надмірно вільного ринку, впроваджена у політичне право США та закладена в роботу Державного департаменту США і міністерств закордонних справ багатьох європейських країн, стала догмою, інструментом, за допомогою якого багаті країни зберігають свою позицію по відношенню до бідних країн. Багатий світ каже: «Відкрийте свої ринки і впустіть нас, аби стимулювати зростання та підвищити рівень життя». Певно що йдеться про рівень життя у багатих країнах».

«Ідеологія вільного ринку в торгівлі заохочує бідні країни продавати свої ресурси багатим країнам та, натомість, купувати складні промислові товари. Таким чином, бідні країни продають своє вугілля, мідь та деревину, щоб потім змогти купувати автомобілі, медикаменти та комп’ютери. Багаті країни отримують необхідні ресурси та ринок збуту для вироблених товарів. Бідні країни продають ресурси та отримують доступ до продукції з багатих країн.

Але що, як бідні країни хочуть самі виробляти автомобілі, медикаменти та комп’ютери? Що, як вони хочуть будувати суспільства, що засновуються не лише на видобутку, бурінні та лісозаготівлі? Що, як вони хочуть створити робочі місця для вчених та інженерів, які здобули освіту у своїй країні? За умов необмеженої торгівлі, створення власної промисловості є майже неможливим. Вони не лише стикаються з опором з боку конкурентів у багатих країнах, які переймаються тим, аби захистити свої ринки. Не маючи потужності, вони не можуть виробляти автомобілі, медикаменти та комп’ютери так само дешево, як індустріально розвинені країни.

Необмежена вільна торгівля майже не дає бідним країнам можливості розвиватися. Вона, швидше, змушує їх продавати дешево свої природні ресурси і використовувати прибуток на споживчі потреби, а не на власний промисловий розвиток.

Єдиним способом розірвати це коло є введення бідними країнами обмежень на імпорт товарів, за рахунок чого вони зможуть заснувати власну промислову базу; громадянам деякий час доведеться платити більше за автомобілі, медикаменти та комп’ютери місцевого виробництва, а вже після цього, зіткнувшись з гнівом іноземних конкурентів, ці країни зможуть відкрити свої кордони, коли стануть конкурентоспроможними. Це саме те, що зробили Китай, Японія та Південна Корея у ХХ столітті і досягли великого успіху. Вони побачили, що необмежена вільна торгівля не дозволяє їм збудувати власну конкурентоздатну промисловість. Коли вони обмежили іноземну конкуренцію, їх звинуватили (і продовжують звинувачувати) у протекціонізмі, шахрайстві та нечесній грі. Однак, завдяки такому підходу, ці країни отримали ту сильну промислову базу, яку вони на сьогодні мають».