Співпраця України з МВФ в тому форматі, в якому вона відбувається, приносить нашій економіці більше негативу, ніж користі.
По-перше, це НЕ ДОПОМОГА на безповоротній основі, як та, яку щорічно надає Євросоюз таким країнам, як Польща, Чехія чи Румунія, це – валютний КРЕДИТ, який потрібно буде повертати з відсотками.
По-друге, навіть якщо розцінювати такі кредити як «допомогу», то це ПАЛІАТИВНА «ДОПОМОГА». Вона не може використовуватись на цілі розвитку (будівництво інфраструктури, розвиток виробництва, впровадження інновацій, створення робочих місць). Транші МВФ ідуть на погашення попередніх боргів, штучну підтримку золотовалютних резервів чи банальне латання бюджетних дірок.
По-третє, СУМИ ФІНАНСУВАННЯ ПРОСТО МІЗЕРНІ. Чотирьохрічна програма співпраці МВФ з Україною передбачає надання нам протягом 2015-2018 років 17,5 млрд доларів США, тобто близько 4,4 млрд доларів США в середньорічному вимірі. Ця сума зіставна з річним дефіцитом торговельного балансу України й удвічі-втричі менша за середньорічну суму виведення коштів з України в офшори. Просто порівняйте: Польща на постійній основі отримує від ЄС понад 10 млрд євро на рік, і це не кредити, а кошти на будівництво доріг, підтримку малого бізнесу, створення нових робочих місць, регіональний розвиток тощо. У 2007-2013 роках Польща за програмою європейської політики згуртування отримала майже 70 млрд євро, а на 2014-2020 роки заплановано понад 80 млрд євро, і, повторююсь, це не кредити!
По-четверте, в пакеті з позиковим фінансуванням від МВФ йде такий ПАКЕТ УМОВ ТА ЗОБОВ’ЯЗАНЬ для України, який ставить під питання не тільки наше економічне майбутнє та конкурентоздатність країни в середньостроковій перспективі, а й суб’єктність та суверенітет в довгостроковій. Нижче я назву ці найбільш загрозливі та деструктивні (зважаючи на реальний соціоекономічний контекст) зобов’язання, які Україні не можна приймати, який би кредит за це не давали.
По-п’яте, історія інших країн наочно демонструє, що метою має бути НЕ ПРОДОВЖЕННЯ СПІВПРАЦІ З МВФ, а, в кінцевому підсумку, ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ цій поважній установі та ЗДОРОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК.
Для прикладу погляньмо на Польщу, яка з 1990-го до 1994го року отримала від МВФ близько 1,8 млрд доларів США. Останній долар з цих коштів було повернуто в 1995 році. За даними МВФ, середньорічний ріст ВВП Польщі за період фінансування з 1990-го до 1994-го року склав -2,6%. Упродовж наступного десятиліття, коли Польща вже не позичала у МВФ, середньорічний приріст ВВП країни становив понад 4,5%.
Не варто забувати й про Аргентину, якій, незважаючи на виконання всіх вимог МВФ, врешті в 2001 році було відмовлено у фінансуванні. Аргентина знову й знову набиралась нових боргів для погашення старих та фінансування бюджетного дефіциту. Як наслідок, країну спіткала економічна криза наприкінці 1990-х – початку 2000-х років.
Наприкінці 1997 року для виходу з азійської фінансової кризи Південній Кореї довелося залучати кошти МВФ. Філігранна робота уряду надала можливість, незважаючи на жорсткі позиції МВФ, домовитися про фінансування промисловості за рахунок емісії. Кошти пішли на нові пріоритети – в інновації. Після скорочення ВВП в 1998 році на 5,5% уже в 1999 року економіка показала ріст в 11,3%. І того ж року країна повернула левову частку кредитного фінансування МВФ. В 2001 році Південна Корея повернула останній долар МВФ і донині не залучає кредитів цієї організації, демонструючи впевнений економічний ріст.
Головне – вчасно вирватись, як це зробила та ж Туреччина, яка 52 роки була боржником МВФ, а за Ердогана взяла чіткий курс на позбавлення боргової залежності і 2013 року повернула останній долар МВФ, ставши однією з 11 країн, які повністю погасили свої борги перед цією інституцією. І подивіться на країну сьогодні – як змінилось життя людей, освіта, медицина, як країна перетворилась на потужну індустріальну та економічну силу, як з Туреччиною вимушені рахуватись на міжнародній арені.
***
Щоб розставити всі крапки над «і», я одразу хочу зазначити, що не виступаю проти співпраці з МВФ. Я вважаю, що тимчасова підтримка цієї організації є своєрідним «рятівним колом», яким можна скористатись на дуже короткій дистанції, але збиратись на ньому в далеку й успішну подорож – безглуздя. Чуже рятівне коло ніколи не замінить власний човен.
Співпраця з МВФ дає змогу «придбати час» для проведення радикальних системних реформ. Якщо ж таких реформ не проводити, продовжуючи «купувати час», як це робить українська влада, то таке «придбання», додатково обтяжене невигідними умовами, врешті-решт виявляється не лише фінансово непідсильним, але й безсенсовним марнотратством.
Співпраця з МВФ – це плата українського народу не так за об’єктивно складні зовнішні умови, як за відсутність у влади «українського плану», за її небажання позбутися старих корупційних схем, контрабанди, за неготовність реально змінювати «правила гри» і проводити власні радикальні реформи.
Схоже, влада не хоче покладатись на власний народ і бізнес-спільноту й залежати від них, як це роблять в успішних країнах. Саме внутрішні джерела можуть бути і довгостроковими, і водночас сприяти розвитку реального сектору. Але для цього треба багато і важко працювати, вибудовуючи втрачену довіру з багатьма «стейкхолдерами» всередині країни. Видається, що легше знайти мову з міжнародними фінансовими інституціями на кшталт МВФ. Але «хто платить, той і замовляє музику», і у кредиторів є свої умови. Які іноді, м’яко кажучи, не в інтересах боржника. Ми це бачимо і сьогодні в проекті оновленого Меморандуму з МВФ, який нещодавно з’явився у ЗМІ та, зокрема, передбачає:
- ПІДВИЩЕННЯ ПЕНСІЙНОГО ВІКУ
Проект Меморандуму з МВФ передбачає поетапне підвищення пенсійного віку до 63 років як для жінок, так і для чоловіків.
По-перше, це неправильно із соціально-демографічної точки зори, оскільки середня очікувана тривалість життя чоловіків в Україні – лише 66 років. Тобто середньостатистичний чоловік в Україні ледь доживатиме до пенсії. «Розрив» між середньою тривалістю життя чоловіків і пенсійним віком у Польщі становить дев’ять років, у Словаччині – 11 років, у США – 12 років, у Німеччині та Швеції – 14 років, у Канаді – 15 років, а в Південній Кореї – 19 років. Нам пропонують 3 роки.
До речі, прикметний факт: нещодавно Сейм Польщі погодив президентський законопроект про зниження пенсійного віку до 65 років для чоловіків і 60 років для жінок (замість 67 років для обох статей).
По-друге, якщо пенсійний вік хочуть підвищити заради збалансування бюджету пенсійного фонду, то нехай краще візьмуться за детінізацію економіки і, зокрема, трудових відносин, подолання безробіття і скорочення еміграції, розвиток промисловості й підприємництва, покращення демографії та підвищення доходів громадян. Це дасть значно більше.
- ЗНЯТТЯ МОРАТОРІЮ НА ПРОДАЖ С/Г ЗЕМЕЛЬ
Проект Меморандуму з МВФ передбачає вільний продаж земель сільскогосподарського призначення з 2017 року.
По-перше, сьогодні порушена територіальна цілісність країни, Крим незаконно анексовано Росією, проти нас триває військова агресія, живемо у надзвичайних умовах, близько два мільйони вимушених переселенців позбавлені рідних осель, нормальних умов життя. Про який «рівний доступ до ринку землі» чи «рівні можливості» громадян може йтися?
По-друге, коли нашими реаліями є економічна депресія та рекордне падіння ВВП, шокова девальвація гривні і стрибкоподібна інфляція, кількамільйонне безробіття та еміграція, втрата заощаджень населення через «банкопад» та «інфляційний податок», зняття мораторію на ринок сільськогосподарських земель означатиме лише одне: населення, доведене до відчаю, за безцінь продасть землю іноземним спекулянтам та земельним олігархам – латифундистам. І це відбудеться швидко, нібито добровільно й під гаслом захисту законних прав громадян розпоряджатися їхніми земельними паями. Зайве пояснювати, що це спричинить поступову депопуляцію (знелюднення) більшості сільських територій, втрату українцями можливості організовувати власні сільськогосподарські виробництва, по суті, знищення українського села замість його розвитку.
По-третє, актуальність вільного обігу прав власності на с/г землі як «інвестиційного двигуна» української економіки явно перебільшується прибічниками «вільного ринку». Відсутність ринку с/г землі не завадила Україні 2016 року отримати рекордний врожай у 66 млн т зернових. До того ж, мінімальний семирічний термін оренди с/г земель, який ми запровадили законодавчо, захищає права інвесторів та селян.
До речі, ми з Олегом Ляшко та командою РПЛ внесли законопроект №5653 про встановлення мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення до повного відновлення територіальної цілісності України + три роки (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60927). Знаю, що компрадорам в парламенті та уряді ця ініціатива дуже не сподобалась. Але це справедливо: інвестори, які бажають придбати українську сільськогосподарську землю, мають бути зацікавлені в якнайшвидшому відновленні територіальної цілісності нашої країни не менше, ніж усе українське суспільство. Тим паче, що важелів впливу вони мають явно більше, ніж пересічний громадянин. Хіба ні?
Україна має зробити все для збереження і розвитку села – підтримати фермерів дотаціями та дешевими кредитами, налагодити кооперацію й відродити тваринництво, стимулювати агропереробку та розбудувати харчову промисловість. Щоб Україна експортувала не просто зерно, кукурудзу чи яблука, а готові продукти харчування з високою доданою вартістю. Звісно ж, це на порядок складніше, ніж просто «розкрити» ринок земель для декількох аграрних олігархів – латифундистів та іноземних «інвесторів». Але це те, що насправді потрібно Україні й чого від нас не вимагає МВФ.
- ПОСЛАБЛЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ У ТРУДОВОМУ КОДЕКСІ
В проекті Меморандуму з МВФ йдеться про «прибирання обмежень, що містяться в Трудовому кодексі», «обмеження кола «захищених категорій» працівників», «перегляд Трудового кодексу для виключення з нього суворих норм» та ін.
Неоліберальна ідеологія, на якій грунтується Меморандум з МВФ, розглядає державне регулювання як невиправдане втручання в дію «вільної руки ринку». Але ми ж не збираємось рухатись в бік соціал-дарвінізму?
Пропоную згадати революційний для того часу законодавчий акт Британського парламенту 1819 року, який обмежував дитячу працю на бавовняних фабриках – повністю забороняв працю «молодших» дітей (до 9 років) та лімітував тривалість робочого дня для «старших» дітей (10-16 років) 12-ма годинами. Тоді опоненти цієї ініціативи заявляли про посягання на священність «свободи угод» і про руйнування самих засад вільного ринку. «Праця має бути вільною!» – палко заявляли вони в парламенті під час розгляду законопроекту.
Такі соціально-орієнтовані країни, як Норвегія, Данія, Швеція, Фінляндія входять у першу десятку за рейтингом щастя населення (World Happiness Report 2016 update), Україна ж посідає лише 123-є місце з 157-ми.
Ці країни також займають одні з найвищих позицій в світі за Індексом людського розвитку (ООН). Реальний ВВП на душу населення цих скандинавських країн у 5-7 разів вище, ніж в Україні, очікувана тривалість життя, яка є важливим показником якості життя, на 8–13 років довша, ніж в Україні, видатки на охорону здоров’я на душу населення – у 5-9 разів більші, ніж у нас. І їхня історія – це жодним чином не про відмову від захисту прав громадян чи соціал-дарвінізм, який нам нав’язують неоліберали.
- ЖОРСТКЕ ОБМЕЖЕННЯ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖБЮДЖЕТУ НА МІНІМАЛЬНОМУ РІВНІ
У наступні два роки дефіцит держбюджету планують обмежити на рівні 2,5% та 2,25% відповідно.
Ви скажете, хіба ж це погано, коли видатки і доходи бюджету збалансовані? Сьогодні, під час економічної депресії та військової агресії, така фанатична економність – це критична загроза. Бо це зв’язує руки нашому уряду та Нацбанку, унеможливлюючи проведення масштабної стимулюючої економічної та експансіоністської монетарної політики.
Під час Другої Світової війни, коли американській економіці було як ніколи складно, і коли вже були зроблені висновки з Великої депресії, подивіться, як діяв уряд США! Чи вони займалися «макрофінансовою стабілізацією», зменшенням державних видатків або мінімізацією бюджетного дефіциту? Ні, вони рятували економіку! Жорстко, рішуче та цілеспрямовано підвищували роль держави в економіці.
Коли домогосподарства втратили здатність наповнювати економіку грошима, а приватні інвестори перестали вкладати на перспективу – на «поле гри» вийшла держава. Тимчасово замістивши приватний капітал, держава не дала економіці обвалитись, не дала країні втратити промисловість, не дала суспільству втратити довіру. На початку 1940-х років частка державних видатків (споживчих та інвестиційних) в економіці США зросла втричі (!) – до 40-45% проти традиційних 14-15% попереднього десятиріччя. Завдяки цим безпрецедентним заходам економіка продовжувала зростати навіть під час війни. Але як тільки приватний сектор став піднімати голову, держава змінила економічну політику та стала поступово зменшувати власну роль в економіці, віддаючи збережене «поле гри» приватним інвесторам та споживачам. ВВП продовжив зростати, а держава сфокусувала подальші зусилля на глобальній торговій експансії.
Ця державна інтервенція в економіку стала можливою завдяки масштабній емісії державних боргових цінних паперів Казначейства США. Уряд США зробив це цілеспрямовано, не зважаючи на «побічні наслідки» у вигляді рекордного дефіциту державного бюджету, який тоді перевищив 25%.
Україні сьогодні треба скористатися досвідом США і випустити нові державні середньотермінові боргові цінні папери – облігації розвитку. І зробити так, щоб корпоративний сектор та банки придбали їх, здійснивши свій внесок у порятунок країни. Тоді не треба буде витискати останні соки з малих підприємців, обкладати працюючих пенсіонерів податками чи ще глибше залазити в «боргову яму» закордонних кредиторів. Це реальна альтернатива «стабілізаційним» закордонним кредитам.
- ОБМЕЖЕННЯ ІНФЛЯЦІЇ ЯК ГОЛОВНА ЦІЛЬ МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ
Проект Меморандуму з МВФ передбачає інфляцію на рівні 8%, 6%, 5% на найближчі три роки.
Виглядає привабливо, хіба така низька інфляція це погано?
По-перше, це практично недосяжні показники навіть для найбільш жорсткої монетарної політики. По-друге, спроба досягти таких рівнів інфляції, з тих стартових позицій, на яких ми сьогодні знаходимось, означатиме штучне «заморожування» економіки.
На що схожа ця «політика»? Уявіть, що у хворого висока температура, він багато пітніє. І щоб він не пітнів, йому не дають пити води і взагалі збираються помістити в холодильник!
Краще мати інфляцію 10-15% і розвивати промисловість, скорочувати безробіття, збільшувати експорт, піднімати ВВП та доходи громадян, ніж, намагаючись досягти 5%-ї інфляції, ставити країну на коліна та нищити її промисловий і підприємницький потенціал.
Подивіться на середньорічні показники (за даними Світового банку) Туреччини у 2002-2006 рр. (початок нової економічної політики Ердогана): інфляція – 20%, ріст ВВП – 7,2%. Або візьміть ці ж показники в Польщі 1994 – 1997 років (нова економічна політика Колодка): інфляція – 24%, ріст ВВП 6,2%. Стартові умови у них тоді були схожі на наші теперішні.
Монетарна політика Нацбанку «висушує» українську економіку, перетворює її на фінансову пустелю. «Фінансова глибина» економіки (співвідношення кредитів до ВВП) зменшилась у півтора рази – з 74% до 49%. Кредити в Україні одні з найдорожчих в світі. В ренкінгу Світового банку за вартістю кредитів ми восьмі з кінця, між Угандою та Гондурасом! Меморандум із МВФ, по суті, пропонує не тільки законсервувати, а ще й поглибити ці тенденції.
Для кардинального виправлення ситуації мандат НБУ має бути удосконалений, як запропоновано нами у законопроекті №5303. Щоб Нацбанк, за кращим світовим досвідом, спрямовував монетарну політику на:
а) реалізацію потенціалу довгострокового економічного зростання;
б) забезпечення цінової і курсової стабільності гривні;
в) забезпечення помірного рівня довгострокових відсоткових ставок;
г) сприяння максимальній зайнятості населення.
Так, врешті-решт, законодавчо змусимо НБУ працювати на економіку, а економіку – на кожного громадянина України!
- ЕКОНОМІЯ НА МЕДИЦИНІ ТА ОСВІТІ ДЛЯ ЗНИЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ВИДАТКІВ
Проект Меморандуму з МВФ містить зобов’язання України: «…ми прискоримо фіскальні структурні реформи у т.ч. шляхом проведення медичної та освітньої реформи для зменшення розміру державного сектору».
Іншими словами, ми обіцяємо жорстко економити на медицині та освіті! Замість того, щоб перебудовувати і розвивати їх на ефективних засадах, будемо на них економити. Взагалі-то, ті, хто вписав це в Меморандум – справжні манкурти!
Треба раз і назавжди перестати реформувати такі стратегічні сфери як освіта, наука чи медицина бюджетним законодавством та кредитними угодами на кшталт Меморандуму з МВФ. Сьогодні видатки на охорону здоров’я в Україні й так на одному з найнижчих рівнів в світі.
Якщо відкладання вивчення таблиці множення в школі на кілька років…виключення з обов’язкової програми математики, фізики, хімії… зменшення навчального навантаження та послаблення системи оцінювання – це «освітні реформи», то мета їх тільки одна – поступова деградація нації та закріплення за Україною статусу сировинної колонії.
Не можна в гонитві за «економією» руйнувати фундамент, бо потім не буде на чому дім будувати! Освіта має бути складною, цікавою та корисною, а не дешевою, спрощеною та вихолощеною. Чи, може, компрадори від влади хочуть готувати в українській школі виконавців для сировинної економіки, не здатних системно та критично мислити?
- СУТТЄВИЙ ПЕРЕГЛЯД/ЛІКВІДАЦІЯ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ
Насправді «спрощенка» – одна з найуспішніших законодавчих новацій України за всі часи незалежності, вона дала ковток свіжого повітря сотням тисяч малих підприємців та можливість постати на економічній мапі країни і забезпечити роботою себе та багатьох навколо себе.
Нам нав’язують міф, що спрощенці платять несправедливо низькі податки і податкове поле треба «вирівнювати». Але якщо проаналізувати сплату податків платниками ПДВ на загальній системі оподаткування та спрощенців, що сплачують ПДВ (3 група: 3% від доходу та 20% ПДВ), то виявляється у спрощенців відношення сплаченого ПДВ до валового доходу в середньому по економіці більш ніж УДВІЧІ вище, ніж у платників на загальній системі.
Іншими словами, спрощена система вдвічі (!) ефективніша за загальну з наповнення бюджету, адже немає сенсу «роздувати» обороти підприємства (формуючи фіктивний податковий кредит), коли за кожен оборот платиш 3%.
Тому відміняти сьогодні «спрощенку» – безглуздя і злочин проти економіки. Колись ми, безумовно, замінимо нинішню «спрощенку» на більш комплексну та ефективну систему: запровадимо спеціальну «кастомізовану» систему оподаткування для креативних індустрій (у т.ч. ІТ); іншу, ще більш «легку» і зі стартовими податковими канікулами – для мікропідприємців та самозайнятих; створимо потужні інвестиційні стимули, такі як звільнення від оподаткування реінвестованого прибутку та ввезення виробничого обладнання; введемо податкові стимули для інвесторів у нові виробництва, науку та хай-тек через механізм індустріальних парків; встановимо податкові вирахування на енергоощадність, освіту та інші соціально бажані витрати для громадян. Але то буде вже інша історія. А поки того немає, руйнувати «спрощенку» не дамо!
- ВІДМОВА ВІД СТВОРЕННЯ ЕКСПОРТНО-КРЕДИТНОГО АГЕНТСТВА У 2017 РОЦІ
Серед інших невигідних Україні позицій, в проект Меморандуму МВФ вписали зобов’язання української сторони утриматись від створення державного Експортно-кредитного агентства 2017 року. Натомість, протягом усього 2017-го вони планують лише розробку підзаконних актів для створення такої установи тільки 2018 року, причому лише для надання страхових послуг.
Така потенційна «обіцянка» України МВФ прямо суперечить чинному Закону України 1792-VIII «Про забезпечення масштабної експортної експансії українських виробників шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту», який розроблявся спільно з кращими експертами та пройшов перед ухваленням у парламенті численні громадські та експертні слухання.
Причому це зобов’язання України перед МВФ суперечить Закону як в частині строків створення ЕКА, так і в частині видів діяльності установи. Якщо цей пункт всупереч законодавству України все ж залишать у Меморандумі, я подам до суду на урядовців і докладу максимум зусиль для відставки задіяних у цьому беззаконні високопосадовців включно з профільними міністрами. За цими фактами я скерував Прем’єр-міністру України Володимиру Гройсману депутатське звернення з вимогою припинити зазначене порушення законності.
Потенційне «зобов’язання» України перед МВФ щодо нестворення ЕКА протирічить не тільки Закону, а й національним економічним інтересам нашої країни. Адже Експортно-кредитне агентство – ліки від сировинної економіки, від закордонних боргів, від безробіття. Його місія – сприяти українському несировинному експорту, збільшуючи як його обсяги, так і якість нашого «експортного кошику».
- ВІДМОВА ВІД ВСТАНОВЛЕННЯ ПОДАТКОВИХ СТИМУЛІВ ДЛЯ ВИРОБНИКІВ В ІНДУСТРІАЛЬНИХ ПАРКАХ
Це не менше безглуздя, ніж спротив створенню українського Експортно-кредитного агентства. Індустріальні парки з потужними податковими та іншими інвестиційними стимулами – один з кращих інструментів економічного розвитку. Він має більш ніж сторічну історію та широко використовується – за даними UNIDO, у світі вже понад 15 000 індустріальних парків.
Надзвичайно показовим є досвід нашого успішного сусіда – Польщі, де, до речі, діють не тільки численні індустріальні і технопарки та вільні економічні зони, а й Експортно-кредитно-страхова корпорація (KUKE), Агенція розвитку промисловості, Польська агенція розвитку підприємництва (PARP), державний банк розвитку Польщі (BGK).
Сьогодні в це важко повірити, але ще 25 років тому – 1990 року – за рівнем економічного розвитку (ВВП на душу населення) Україна перебувала на одному рівні з Туреччиною та випереджала Польщу, а зараз ми відстаємо від них майже втричі.
Внесок польських СЕЗів, де розташовані їхні індустріальні парки, в історії економічного успіху країни надзвичайно вагомий. Понад 100 млрд злотих (близько 25 млрд євро) інвестицій та 300 тисяч сучасних робочих місць – це тільки прямі результати діяльності цих територій в Польщі, окрім інших величезних опосередкованих позитивних ефектів для економіки.
Коли при вступі до ЄС від Польщі вимагали відмовитись від СЕЗів, поляки вибороли власне право зберегти їх, згодом навіть розширивши їхню територію втричі з 6,5 тис. га до 16,2 тис. Га) та нещодавно відсвяткувавши їхню 20-у річницю, в черговий раз продовжили функціонування польских СЕЗ до 2026 року, дійшовши згоди з ЄС. Цей приклад ще раз доводить, що той, хто хоче, знаходить можливості, а той, хто не хоче – виправдання.
- КОРИГУВАННЯ ВАРТОСТІ ГАЗУ ВЛАСНОГО ВИДОБУТКУ (“УКРГАЗВИДОБУВАННЯ”) НА ОСНОВІ ЦІН НА ІМПОРТНИЙ ГАЗ
Прибічники такого підходу стверджують, що тільки це дозволить забезпечити справжнє «ринкове ціноутворення», уникнути корупції та здобути енергонезалежність. Насправді, це повне безглуздя мати державну компанію (УГД), здатну повністю забезпечити внутрішній попит населення на природний газ, і формувати ціну власного видобутку, виходячи не з реальних витрат, а з так званого «імпортного паритету» – ціни газу на німецькому хабі NCG.
Якщо прибічники «вільного ринку» так борються за те, щоб ціна на природний газ в Україні була встановлена на «світовому рівні», то хіба не буде логічним піти далі і нормативно встановити в Україні заробітну плату та вартість кредитів теж на «світовому рівні». Зрозуміло, що це несінітниця, але не більша, ніж продаж населенню газу, видобутого державною національною компанією, за «світовими цінами».
Тільки масштабна енергомодернізація, а не свій газ по ціні імпортного та європейські тарифи при “африканських” заробітних платах, вирішить проблему енергозалежності країни і кожного громадянина! Чи здатні на проведення такої енергомодернізації ті, хто тепер навіть комуналку без субсидії заплатити не може? Я вже не кажу про те, що левова частка втрат і неефективності – не на рівні квартир, а в ТЕЦ, тепломережах і теплопунктах, на які громадяни не впливають.
- ЛЕГАЛІЗАЦІЯ ГРАЛЬНОГО БІЗНЕСУ
А чому тоді не легалізація наркотиків чи проституції, хіба «фіскальний потенціал» цих потенційних ринків менший за гральний бізнес? Чи може їх залишили для наступного меморандуму?
Як і переважна більшість українців, я проти легалізації перетворення України на притон, навіть якщо дуже фешенебельний. Україна має низку цивілізованих джерел доходів, які слід розвивати через державну політику на вищому рівні – різноманітне виробництво, креативні індустрії, інноваційні дослідження, високотехнологічні кластери.
Нашою візитівкою у світі не повинні бути дешева робоча сила та ліберальне законодавство, яке містить мінімум обмежень. Інтелект нації, лідерство у виробництві, самобутня культура – ось що має нас вирізняти. І це точно історія не про легалізацію грального бізнесу.
- МАСОВА ПРИВАТИЗАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ, ЗОКРЕМА, НАЙБІЛЬШИХ
Деякі об’єкти приватизації навіть перелічено в проекті Меморандуму з МВФ поіменно, у т.ч. харківський “Турбоатом”.
Влада вважає приватизацію однією з головних економічних реформ. Прагнуть продати державні підприємства під час економічної депресії та військової агресії, коли активи коштують найдешевше, коли навіть успішна приватна фабрика не продається вже кілька років, бо «ціни немає». А державне майно, значить, продасться нормально?
Внесок держпідприємств в економіку в Україні – 10%, у найбільш успішних країнах – 15%, в країнах, що розвиваються – 30%. Тобто в України немає зайвої державної власності. Є непрофесійне керівництво, корумповані чиновники, відсутність аналізу та контролю. Так, може, треба це виправляти, а не одразу продавати майно, не давши йому ладу?
Не створивши привабливого бізнес-клімату та не повернувши довіру інвесторів, годі й розраховувати на прихід реальних стратегічних інвесторів, а не наближених до влади «покупців», та адекватні умови приватизації.
Особливо обурюють плани приватизувати харківський “Турбоатом”. Це унікальне високотехнологічне прибуткове державне підприємтво, яке не має кредитів, збільшує виробництво, забезпечує роботою майже 4 тис. осіб і платить до бюджету понад 700 млн грн на рік у вигляді податків та дивідендів!
“Турбоатом” ще раз доводить, що держава може бути ефективним власником. Справа не у формі власності, а в якості управління. Прикладів тому в світі безліч. Серед підприємств, в яких державі належить контрольний пакет чи навіть 100% капіталу:
– Китайска національна нафтогазова корпорація – 3-тє місце в переліку найбільших компаній світу Fortune Global 500;
– Deutsche Bahn AG – одна з найбільших у світі транспортних компаній;
– Japan Post Bank – японський Поштовий банк, який є найбільшим у світі (!) за розміром депозитів;
– Korea Electric Power Corporation – найбільша електроенергетична компанія в Південній Кореї;
– Proximus Group – найбільша телекомунікаційна компанія в Бельгії;
– Польська LOTOS GROUP SA – лідер на польскому ринку мастильних матеріалів;
– Чеська GEZ – компанія з виробництва, розподілу, торгівлі та збуту електричної та теплової енергії, що здійснює операції в Центральній та Південно-Східній Європі й Туреччині;
– Telenor – найбільша норвезька телекомунікаційна компанія, один із провідних міжнародних інвесторів в секторі мобільного зв’язку…
Більш того, згідно з дослідженнями PwC, частка державних підприємств у світовому ТОП-500 компаній Fortune Global 500 зросла з 9% у 2005 році до 23% у 2014 році. Державна власність нічим не гірша за приватну, якщо нею розпоряджатися з розумом і в інтересах свого народу.
***
Вважаю, що положення проекту оновленого Меморандуму з МВФ, через їх високу суспільну значущість, заслуговують на широке експертне та громадське обговорення. А загрози, висвітлені в цій статті, мають бути уважно проаналізовані та враховані урядом при подальших перемовинах з МВФ та іншими закордонними кредиторами.