Римський клуб – один з найвідоміших у світі інтелектуальних майданчиків, титуловані члени якого – це колишні підприємці, фінансисти, мислителі, науковці, переважно в сфері точних наук – автори серйозних експертних доповідей, які містять прогнози розвитку людства.
В кінці 2017 року Римський клуб представив нову доповідь «Come On! Капіталізм, короткозорість, населення та руйнування планети», присвячений власному 50-річному ювілею. Ми вирішили поговорити про неї та роботу клубу з одним із двох засновників його Українського відділення (ще одним був покійний Богдан Гаврилишин) – асоційованим членом Римського клубу, кандидатом фізико-математичних наук, автором 15 наукових робіт в галузі теоретичної і математичної фізики, народним депутатом України Віктором Вовком.
На його робочому столі лежать попередні доповіді, видані державною мовою. Віктор Іванович приніс на зустріч примірник англомовного варіанту останнього доробку (оригінал написаний німецькою), виданий поки що тільки для членів клубу. В книзі багато закладок, він часто відкриває її, охоче підтверджуючи свої слова графіками, а деколи надиктовує цитати, одразу перекладаючи їх на українську. Воістину, науковий пошук такий самий захопливий, як і пригодницький роман.
ПЕРША ДОПОВІДЬ БУЛА ШОКОМ ДЛЯ УРЯДІВ ТА ООН
– Вікторе Івановичу, у нашому суспільстві не склалася традиція обговорювати доповіді Римського клубу, ми дуже занурені у свої місцеві проблеми. Але хотілося б спробувати подивитися разом із вами в майбутнє. Які головні тренди в останній доповіді «Come On!»?
– Остання ювілейна доповідь Римського клубу є продовженням інтелектуальних зусиль, які здійснюють члени клубу протягом вже 50 років. Нагадаю, Римський клуб виник у 1968 році з ініціативи видатного італійського підприємця Ауреліо Печчеї – промисловця, який мав довгостроковий погляд на розвиток людства: куди воно йде, які моделі розвитку реалізуються людством на планеті, які будуть можливі позитиви й негативи, і які корективи необхідно взагалі вносити в поведінку людей, якщо людство хоче вижити, щоб розвиток був сталий (тобто збалансований і безперервний). І тому концепція клубу «Сталий розвиток» віддзеркалює ідею довгострокової підтримки, балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь. Саме таке спільне бачення визначило формування цієї організації. Організації, члени якого дійшли розуміння, що людство перейшло, умовно кажучи, від моделі порожнього світу до моделі повного світу.
Оці поняття – «порожній світ» і «повний світ», які часто зустрічаються й у ювілейній доповіді, – є базовими.
– Що таке повний та порожній світ?
– Порожній світ, якщо спрощено – світ із багатим ресурсом і ще не відомими територіями. Світ, у котрому масштаб діяльності людей і людської цивілізації у фізичному вимірі був значний менший, аніж фізичні показники нашого середовища проживання, яким є планета Земля. Сьогоднішнє суспільство фактично досягло меж фізичних можливостей – наш світ уже заповнений. І тому ресурси слід використовувати по-іншому.
Ідею порожнього і наповненого світу висунув за два роки до створення Римського клубу видатний американський економіст, соціолог, інтелектуал, філософ Кеннет Боулдінг. Він – один із засновників і самої теорії системного підходу. У своїй книжці «Економіка переходу до космічного корабля Земля» він зробив цікаве порівняння. Казав, що існує економіка ковбоїв у прерії і економіка космонавта на космічному кораблі. Ковбой прерії може не дбати про обмеженість ресурсу. Не дбати про переробку власних відходів, не думати про ресурси, які потрібні для його стада чи про розміри плантацій. Це модель, коли всі ті ресурси, які споживаються, і можливість викидати відходи – не обмежені.
Можемо говорити, що ми вже наблизилися до економіки космічного корабля, яким є Земля – ми повинні замислюватися про всі фізичні обмеження, які маємо на планеті
І зовсім інша ситуація, коли космонавти перебувають на кораблі. Їм потрібен повний замкнений цикл усього. Все самим вирощувати, самим переробляти всі відходи, які на цьому кораблі – для того, щоб використовувати їх надалі.
Фактично дві такі крайні моделі. У цьому розумінні ми можемо говорити, що ми вже наблизилися до економіки космічного корабля, яким є Земля. Тож ми повинні замислюватися про всі фізичні обмеження, які маємо на планеті.
І далі виникає питання: а які ж моделі реалізуються на сьогодні? І це ті питання, які Римський клуб поставив ще в 1972 році, зробивши доповідь «Межі зростання». Вона вийшла накладом 12 мільйонів примірників і перекладена більш як на 30 мов. У 2005 році вийшло перевидання цієї книги – “Межі зростання: 30 років потому”. В цьому році Українська асоціація видасть її українською мовою.
Автори цієї доповіді використали найпотужніші на той час комп’ютери для математичного аналізу процесів розвитку людства на найближчі сто років за допомогою моделювання та системного аналізу. Це моделювання показало шокуючі тоді для ООН, для багатьох урядів прогнози. Бо воно показало наступні моделі розвитку. До 2000 року триває зростання виробництва товарів і послуг, тобто економічної діяльності. Це зростання всіх фізичних вимірів і параметрів розвитку людства. А далі – передбачення, що на людство чекає обвал. Це саме те дослідження, яке президент Рейган згадував в одному зі своїх виступів. Згадав його як представник ринкового фундаменталізму, критикуючи прогнози.
Доповіді Римського клубу привернули величезну увагу в світі. Вже не тільки вчених, інтелектуалів, а й політиків у різних країнах, і призвели до того, що ця тематика потрапила до Організації Об’єднаних Націй, саме завдяки цьому виникла ідеологія сталого розвитку.
У 1992 році був проведений перший саміт ООН з питань сталого розвитку – якраз це перший саміт ООН, в якому брала участь незалежна українська делегація в Ріо-де-Жанейро на чолі з тоді головою Верховної Ради Іваном Плющем. Тобто, Україна як держава почала цими питаннями перейматися, починаючи з першого року після своєї незалежності. Відтоді відповідний оонівський саміт відбувається кожні п’ять років.
– Доповідь містить цікаві ідеї про те, що слід запровадити нове просвітництво. Що таке нове просвітництво?
– Неможливо сказати про нове просвітництво, не уточнивши саме поняття та період доби Просвітництва. Бурхливий розвиток людства відбувся в останні 250 років, чисельність населення на планеті зросла майже у десять разів. Це відбулося завдяки тому, що людство перейшло на шлях науково-технічного прогресу.
В основі науково-технічного прогресу знаходяться ідеї та наукові, економічні моделі, які виникли у 18 столітті в епоху просвітництва. Відомими його діячами були той же Адам Сміт, Ісак Ньютон, Декарт і ціла низка інших європейських мислителів, які власне започаткували епоху просвітництва, яка лежить в основі нашого сьогоднішнього світобачення і світогляду.
У чому була суть? Людина була відокремлена від абсолютистської держави і від церкви. Було проголошено верховенство розуму, раціоналізму, свободи окремої людини. Держава стала розглядатися як сукупність вільних і відповідальних громадян. Виник індивідуалізм, економічний прагматизм, підприємництво в сучасному розумінні цього слова – як реалізація підприємницької ініціативи і свободи окремої людини. І взагалі, економіка почала розглядатися завдяки Адаму Сміту як сукупність економічної діяльності окремих економічних агентів, якими є кожна окрема людина, яка переслідує кожна свій економічний інтерес. Але при цьому всьому на виході ми маємо спільне благо, розвиток суспільства.
Це, власне кажучи, досить таки механістичне уявлення, яке лежить в основі сучасного економічного бачення і економічної теорії. Всі ідеї, завдяки яким людство почало прогресувати в сучасне людство, вони були закладені, по суті, в другій половині 18 століття. І ми знаємо це як епоху просвітництва.
Як я вже наголошував, у той час, з точки зору фізичних параметрів, ми жили в епоху порожнього практично світу. Тоді, в тому числі європейці, мали великий простір для експансії – в Америку, Канаду, Нову Зеландію, Австралію, США, які починалися з 13 невеличких штатів на березі Атлантичного океану.
У 20 столітті почалася епоха так званої неоліберальної глобалізації, підходи якої стали домінуючими в усьому світі. Водночас, це призвело до проблем, які зараз ми починаємо усвідомлювати все більше. Ми вичерпуємо фізичні межі планети і, розвиваючись далі, утикаємося в обмеження, що їх накладає на нас планета. І тому необхідно світоглядне переосмислення самої ідеї розвитку. Від розвитку на постійному зростанні чисельних показників ми повинні перейти до розвитку за рахунок якісних показників. Щоб наш розвиток будувався вже на якісних змінах з мінімізацією ресурсної бази, з мінімізацією тих відходів, які ми викидаємо назовні. І тому виникає питання про нове просвітництво. Це нове переосмислення цінностей, наукових та економічних моделей.
– Нове просвітництво, яке редагує старе просвітництво…
Акцент виключно на приватних інтересах руйнує те, що в нас є спільного – атмосферу, океани, надра
– Базовою ідеєю нового просвітництва є ідея балансу. Ми переходимо від лінійної експансії в усьому – до балансу. Баланс між людиною і природою, баланс між короткотерміновим і довготерміновими задачами. Ми повинні, задовольняючи потреби нинішніх поколінь людей, пам’ятати, що за нами прийдуть наступні покоління. Баланс між швидкістю і стабільністю. Ми живемо у світі, де все дуже швидко змінюється. Водночас, це, насправді, не дуже добре, тому що для такого довготривалого розвитку людства повинні бути речі, які є стабільними. Баланс між приватним і публічним.
Просвітництво 18 століття поставило на перше місце приватне, індивідуальну людину і її потреби, права, можливості й т.д. Зараз ми розуміємо, що акцент виключно на приватних правах і інтересах руйнує багато що в так званих commons (в перекладі – спільне – авт.). Commons, це ті речі, які належать всім. Commons – атмосфера Землі, океани, річки, надра.
Якщо акцент робити виключно на свободі індивідума і на приватному інтересі, то це веде до довгострокового стратегічного руйнування оцього commons, тобто – того, що належить усьому людству.
Так само мова йде про баланс між жінками і чоловіками. Ми звикли жити в цивілізації, де домінували чоловіки. Зараз ми розуміємо, що необхідний баланс чоловічого і жіночого начала. Теж – не впадаючи в іншу крайність, бо фемінізм – це, певно, протилежна крайність.
Баланс між рівністю і винагородою за якісь досягнення. Баланс між державою і релігією.
РИНОК МАЮТЬ ОБМЕЖУВАТИ ПРАВО І МОРАЛЬ
– Кажуть, що доповідь пропонує нібито включити універсальні релігійні принципи в міжнародне законодавство? Таке звучало чи це просто фантазії інтерпретаторів?
Ще у моделі Адама Сміта є два обмежуючих чинника для ринку – верховенство права та мораль. Егоїстичний ринок повинен мати обмеження
– Це фантазії інтерпретаторів. Про що йдеться? Релігія в силу історичних обставин є джерелом моралі для багатьох людей. А повний відрив від релігійних, а значить і моральних основ, який відбувся завдяки раціоналізму, веде до деградації моральної основи життя людей. Це теж має вкрай негативні наслідки.
Адам Сміт, який створив засади нинішньої економічної теорії, був моральним філософом і глибоко віруючою людиною. А знаєте, як він ставив питання, коли вів свої дослідження? Як егоїстично обумовлені дії окремих індивідуумів призводять до common good, тобто до спільного блага. І його видатний інтелектуальний внесок полягає в тому, що він показав, що ринок як механізм, який узагальнює дії окремих індивідів, на виході має спільне благо, як економічний добробут.
Але в моделі Адама Сміта є два обмежуючих чинника для ринку. Одним таким чинником є верховенство права, тобто закон. А другим є мораль і моральні обмеження. Два важливих обмежуючих чинника егоїстичного ринку – право і мораль. І тому теж тут мова йде про те, що необхідним є новий баланс із релігією, як із джерелом певних моральних принципів і обмежень на егоїстичного індивіда.
– У церковного відродження є шанс?
– У релігійного. Не обов’язково релігійна практика повинна бути пов’язана із церквою. Важливою є функція, яку відіграє релігія саме як джерело моральних цінностей, стримуючих, обмежуючих чинників.
У цьому сенсі стоїть питання про Нове Просвітництво, тобто про нове світоглядне осмислення, нову філософію для подальшого розвитку людства в умовах цього повного світу та всіх проблем, пов’язаних саме з новим станом, в якому знаходиться людська цивілізація. Це лише одна частина доповіді. Але доповідь включає й інші аспекти та питання, наприклад – як вимірювати економічний добробут.
– До речі, про показники. Наприклад, ваші колеги Римського клубу пишуть, що цифри ВВП вже не є показником добробуту держави.
– А що таке ВВП? Це валовий внутрішній продукт. Цей показник виник у 30-х роках у США для вимірювання суто економічної діяльності. Він ніколи не створювався як показник благополуччя. Він не враховує соціальних та екологічних аспектів. Бо не вся економічна діяльність несе добробут.
Наприклад, ми витрачали велику частину нашої економічної діяльності в 90-ті роки на подолання наслідків аварії на ЧАЕС. Це вело до добробуту громадян? Ні. А в показник ВВП корективи вносило.
Чи, наприклад, значна частина ВВП в Радянському Союзі чи в тих же Сполучених Штатах Америки – це економічна діяльність, пов’язана зі створенням зброї, військовими навчаннями і т.д. Це діяльність, яка має економічний вимір. Але вона не створює добробут.
А деякі види економічної діяльності, навпаки, якщо розглядати з точки зору добробуту, – йдуть у мінус. Наприклад, деякі речі ведуть до виснаження природного капіталу. Ми можемо втрачати чисту воду, ліси, землі. Тобто, деякі види діяльності, які з плюсом ідуть у ВВП і ніби говорять про те, що це є зростання, – насправді, з точки зору благополуччя людей завдають шкоди.
Тому ми повинні прагнути таких показників, які враховували б не тільки формально економічну діяльність, що виражається в монетарних показниках, а враховували б соціальні та екологічні аспекти і т.д.
І тому в нас виникла ідея створення нових показників, які саме віддзеркалювали б благополуччя. Тому окреме місце доповіді присвячене альтернативним індикаторам. Першим таким альтернативним індикатором, ідея його була запропонована в 1989 році, став «Індекс сталого економічного добробуту».
– Він використовується вже?
– Використовується в деяких країнах, і не так давно на його базі був розроблений так званий GPI – Genuine Progress Indicator, у перекладі з англійської мови це – Індикатор справжнього прогресу, де враховані не тільки чинники, що йдуть у плюс, а й ті речі, які йдуть у мінус.
Що слід додавати в сьогоднішній показник? Наприклад, уся та робота, яка здійснюється в рамках домогосподарств удома. Втім, із нього треба відмінусовувати втрати, які ми маємо за рахунок цього зростання. Наприклад – злочинність, безробіття. Або втрату сільськогосподарських земель, втрати, пов’язані із забрудненням води чи повітря і т.д.
Індекс справжнього прогресу підрахований для 17-ти найбільш розвинених країн світу. І в книзі є цікавий графік розвитку ВВП та Індексу справжнього розвитку. Якщо з 1950 року ВВП та Індекс справжнього прогресу паралельно зростають, то вже приблизно з 70-го року ВВП зростає, а реальний індекс благополуччя людей з урахуванням комплексних показників зупинився.
– Доповідь пише про сталий розвиток сільського господарства, члени клубу підтримують фермерський уклад. Як це кореспондується із ситуацією в Україні?
Сільське господарство – це не просто прибуткова економічна діяльність, це спосіб життя на землі
– До сільського господарства можна підходити двома підходами, і це напряму стосується України. Можна підходити з агроіндустріальних позицій – це підхід, який домінував у СРСР, певний час – у деяких країнах Заходу, в Латинській Америці, коли сільське господарство розглядалося виключно як економічна діяльність, яка має приносити прибуток. Але в рамках ідеології сталого розвитку – і на щастя це, до речі, розуміють давно вже й у багатьох, особливо країнах Європейського Союзу – сільське господарство розглядається як спосіб життя на землі.
– Тобто або земля – це бізнес, де бізнесмен має 300 тисяч гектарів у оренді, порожнє поле та шикарні цифри експорту, або в цьому місці – десяток прекрасних сіл, хоча можливо менші цифри експорту рапсу.
– Так. Що потрібно агроіндустріальній компанії? Їй потрібна прерія без населених пунктів і величезні поля, по яких пройдуть комбайни, причому ці комбайнери взагалі тут ніде не живуть, бо вони переходять з одного поля на інше – це агроіндустріальний підхід.
– Колоніальний.
– Абсолютно вірно. У Європі такого й близько ніде немає. В Європі зовсім інший підхід. Якщо ви злетите на літаку в будь-якій частині Європи в сонячний гарний день і подивитеся згори на землеустрій, ви побачите десятки і сотні невеличких клаптиків землі як окремих полів. Ви ніде не побачите там величезних полів по 1000 га, тому що сільське господарство в європейській сталій традиції – це є спосіб проживання людей на землі.
Сталий розвиток взагалі будується на трьох стовпах – це економіка, екологія і соціальна сфера. І сільське господарство – це один із найбільш таких яскравих прикладів важливості оцього балансу оцих трьох складових – економічної, соціальної й екологічної. Зберігати екосистеми, родючість грунтів, чистоту річок, джерел і т.д. І в цьому суть так званого сталого сільського господарства. Стале сільське господарство може бути побудовано виключно на фермерських господарствах, де люди проживають і працюють на своїй землі.
Нам часто кажуть про ринок землі. На що я кажу: ми не проти ринку землі, але давайте подивимося на функціонування цього ринку в Європі. Наприклад, у Франції не продається земля як товар, там продається право працювати на землі. Ти не можеш жити в місті і просто вкласти гроші в землю, щоб потім через деякий час її перепродати. Там є спеціальні органи, які вирішують – кому можна купити землю, відповідні комісії й т.д. І ти повинен мати досвід або освіту, ти повинен мати здатність працювати на цій землі, жити тут і, купуючи землю, ти насправді купуєш право тут жити і працювати, а не землю як товар.
Часто чуємо: «Якщо я можу продати свою квартиру, чому я не можу продати вільно землю?» Чому? Та з дуже простої причини – квартиру можна збудувати, нових квартир можна збудувати багато, можна одні будинки знести, нові збудувати. Земля не виробляється, землі стільки, скільки у нас є на планеті, скільки дав її Бог, і тому земля не може бути таким товаром, як будь-що інше.
Так, має бути ринок, але це має бути ринок під фермерські господарства і під роботу на цій землі. Тому, якщо говорити, наприклад, про ту фракцію, яку я представляю – «Радикальна партія Олега Ляшка» і нашу позицію, то я є автором ідеї щодо внесення змін до Конституції, аналогічно тому, як це є в конституціях багатьох інших держав, навіть сусідньої з нами Польщі: це – що основою аграрного устрою України є фермерське господарство.
Створимо ринок не для агрохолдингів, не для олігархів, не для тих, хто захоче скупити, не для іноземців, які захочуть скупити там, чи з Китаю, а виключно для фермерів – для тих, хто хоче обробляти, працювати на цій землі. Ось, бачите, який зв’язок навіть між, здавалося б, далекими речами, як тези Римського клубу про стале аграрне господарство і розвитком нашої аграрної галузі.
– У нас тих, хто відстоює фермерство – завдяки старанням великого аграрного капіталу – сприймають як міських божевільних.
– Римський клуб – це один із тих центрів інтелектуальних у світі, який протистоїть от цьому так званому неолібералізму або ринковому фундаменталізму.
– Римський клуб багато років попереджає, що цієї планети вистачить ненадовго, якщо ми будемо її такими темпами спустошувати, так? Але чи є якийсь відгук фінансово-промислових груп, великого капіталу?
– Ви маєте на увазі – в світі чи в Україні?
– І в світі, і в Україні.
– У світі перша реакція з боку великого бізнесу була різко негативна в 70-ті. Поступово ситуація помінялася, значною мірою це пов’язано з тим, що цю тематику взяла на озброєння ООН. Паризька угода щодо зміни клімату – це теж один із результатів того, що ця тематика починає поступово проникати і в економічну практику, що формує відповідний порядок денний у політиків.
Динамічно розвивається такий альтернативний напрямок економічної науки, як екологічна економіка, але навколо цього йде боротьба. Воно не так швидко, як хотілося б.
Що стосується України, то ми потрапили зразу в умови дикого капіталізму – взагалі, дикого. З однієї крайності – комуністичного світогляду – нас кинуло, за принципом маятника, в протилежну крайність – капіталізм джунглів. У капіталізм без будь-якого нормального, належного і правового регулювання і моральних обмежуючих чинників. Тому це дуже важлива робота – поширювати в Україні ці передові світові ідеї, розказувати про світові тренди: що насправді відбувається, які дискусії відбуваються в світі, й знайти – як ми маємо свої реформи адаптувати під ці довгострокові цілі. Щоб у нашій політиці не домінували короткострокові цілі, а все-таки знаходили собі місце і реалізацію оці довгострокові стратегічні бачення.
У НАС У ЦІНУ АТОМНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ НЕ ВКЛЮЧЕНО ВИДАТКИ НА ДЕКОМІСІЮ РЕАКТОРІВ
– Повертаючись до доповіді. Автори пророкують, що до 2030 року світ може перейти до альтернативної енергетики. Чи не сумнівний прогноз?
– Ні, це лише одне з досліджень, яке цитувалося в цій доповіді. Мова йде про те, що ціна на цю відновлювальну енергетику дуже падає останнім часом і на сьогодні опустилася навіть нижче, ніж на атомну енергетику.
– Та ну! В Україні атомна енергетика найдешевша, а альтернативна – найдорожча.
Наша атомна енергетика дешева, бо не враховує майбутні витрати на захоронення відходів
– Ви знаєте – чому в нас дешева атомна енергетика? Через те, що у нас в ціну атомної енергетики не включається те, що вже включається на Заході, а саме – витрати на подальшу декомісію атомних реакторів, які треба буде виводити з експлуатації, а найголовніше – не включається ціна на майбутнє захоронення радіоактивних відходів, хоча є конвенція МАГАТЕ.
До речі, мій батько є одним із її авторів, він багато років пропрацював у МАГАТЕ і був серед розробників цієї конвенції про захоронення радіоактивних відходів, якою передбачається, що кожна країна повинна включати в ціну вироблення атомної енергії певний додатковий тариф, який має нагромаджуватися в спеціальному фонді, щоб накопичити кошти в майбутньому на захоронення цих радіоактивних відходів. Ви знаєте, що робиться зараз у нас із радіоактивними відходами від атомної енергетики?
– Ми відправляємо їх до Росії.
– Ми відправляємо в Росію виключно для упаковки, невеличкої переробки – в переробленому і упакованому вигляді ми отримуємо ці радіоактивні відходи назад і зберігаємо. Частково вони зберігаються на території Запорізької атомної електростанції, частково – оце ми будуємо сховище відпрацьованого ядерного палива, так званий ЦСВЯП на території Чорнобильської зони. Але це теж усього лише тимчасове зберігання – протягом кількох десятків років у спеціальних, так би мовити, контейнерах. А питання довгострокового захоронення є відкритим, і тому якраз у нас в ціну на електроенергію, яка виробляється на атомних станціях, на жаль, не закладаються оці майбутні витрати на виведення атомних станцій з експлуатації і на таке довгострокове захоронення радіоактивних відходів.
– І останнє питання. Завжди вважалося, що гуманітарії – дармоїди, які заробляють на здобутках технарів чи представників точних наук. Але, якщо читати доповіді клубу, виходить, що без гуманітарного підходу, релігійних людей світ не порятується. Значить, ми, гуманітарії, реабілітовані, принаймні – в очах науковців та діячів Римського клубу?
– Безумовно (сміється). Але я хотів би захистити гуманітаріїв. Вони стояли біля витоків першого просвітництва. І окрім морального філософа і чистого гуманітарія Адама Сміта, якого я вже згадував і якого беруть на свої прапори неоліберали, були інші філософи, які закладали основи просвітництва в 17-18 століттях – Вольтер, Локк, інші.
І сьогодні ми повертаємося до розуміння необхідності гуманітарної складової – в сенсі традицій, моралі, філософських і світоглядних засад діяльності людства, яке би дозволяло людству процвітати ще протягом століть, тисячоліть.
Ми відмовляємося від редукціоністського підходу, коли все зводиться до науки, що побудована виключно на такому аналітичному підході – все описати точними цифрами. Цей підхід дав можливість здійснити науково-технічний прогрес, досягти того рівня добробуту, якого ми досягли, але він і призвів до вузького бачення, до всіх тих проблем, які ми маємо сьогодні.
Тому ми повертаємося до інтегрального мислення або холістичного підходу, коли розглядаються всі аспекти в їхньому взаємозв’язку – й економічні, й соціальні, й екологічні, й технологічні, й гуманітарні і т. д. Тільки поєднання всіх цих аспектів дозволить нам бачити комплексну картину, а значить – більш правильно знайти шляхи подальшого розвитку.
Лана Самохвалова, Київ
Фото: Тарасов Володимир