Як залучати мільярди доларів інвестицій в економіку воюючої держави. Ізраїльський досвід
Всі чули, що Ізраїль — це «друга силіконова долина»? Стартап-індустрія тут розвивається кілометровими кроками. І «війна» не заважає глобальним інвесторам вкладати мільярди доларів у економіку Ізраїлю.
Свіжі новини ринку: найбільше придбання McDonald’s за останні 20 років. Сума угоди близько 300 мільйонів доларів. Американський гігант швидкого харчування має намір придбати ізраїльський стартап Dynamic Yield, який розробляє технологію персоналізації та логічне прийняття рішень.
Ізраїльтяни розробили платформу клієнтського сервісу, яка ще більше розширить сферу послуг і прибуток харчового гіганта. Ця послуга дозволяє компанії підлаштовувати меню під специфічні вимоги конкретного клієнта і мінливі зовнішні обставини — наприклад, погодні умови, час дня, місце знаходження та інше.
Свого часу Intel оголосив про покупку ізраїльської компанії, яка працює в сфері технологічним рішень для «розумних авітвок» Mobileye за 15 (!) мільярдів доларів, що стало найбільшим в історії придбанням ізраїльської фірми закордонним капіталом.
Для порівняння: остання підписана Україною програма співпраці з МВФ складає 3,9 мільярда доларів США. Що означає, що українській економіці навіть у кредит дають менше, ніж бізнес готовий інвестувати в ізраїльську економіку.
У продовження серії публікацій про досвід держав, які мали схожі на українські проблеми, але зуміли їх вирішити на свою користь (США: «Як стати першою економікою світу?» — «День» від 7 серпня 2018 року, Туреччина: «Як віддати всі борги МВФ» — «День» від 12 березня 2019 року) ми вирішили дослідити історію успіху Ізраїлю.
Історія віри і відваги, наполегливості й солідарності, історія бідної, знесиленої війною країни, що перетворилася на одну з найрозвиненіших, найінноваційніших економік світу, є надзвичайно актуальною сьогодні для України.
Держава Ізраїль, яка починалася у кібуцах, сьогодні вражає високими технологіями, концентрацією технологічних стартапів та унікальною підприємницькою культурою.
Ізраїль — маленька країна, яка майже не має переваг на географічній і економічній мапі світу. Їй лише 60 років, населення — 7,1 млн людей, немає суттєвих корисних копалин, а довкола — хаос Близького Сходу. І тим не менше, саме ця маленька країна за короткий проміжок часу стає однією з передових держав світу. У чому секрет такого перевтілення? Це заслуга особливостей національного характеру, загартованого історією духу, розуму чи просто збіг обставин?
Частину відповідей на ці запитання дає відповідь американський інвестор Ден Сенору книжці «Країна стартапів. Історія ізраїльського економічного дива». Саме цю книжку, вважає директор Українсько-ізраїльського Інституту стратегічних досліджень ім. Голди Меєр Альберт ФЕЛЬДМАН, має прочитати кожен представники влади в Україні.
«На мою думку це — головна дорожна карта, яку бажано, щоб прочитали всі українські політики», — каже Фельдман.
У книжці наведені десятки бізнес-історій, які з успіхом були реалізовані в Ізраїлі й на основі яких автор намагається вивести кілька ключових правил. Незважаючи на невигідні стартові умови, ізраїльтяни зробили ставку на розвиток та інновації, вважаючи, що лише таким чином зможуть прийти до успіху. І вже 2008 року в Ізраїлі було видано близько 8000 патентів. Для порівняння, всі сусідні країні отримали трохи більше, ніж 50.
Але бізнесова сторона — це лише один бік історії. Не менш захоплююче явище, як «нація стартапів» зароджувалося в кабінетах влади…
* * *
Ми зустрілися з паном Фельдманом у центрі Києва в офісі Інституту стратегічних досліджень ім. Голди Меєр за рекомендацією Української асоціації Римського клубу. Готуючись до зустрічі, я проглядала інтерв’ю та колонки пана Фельдмана в українських ЗМІ і натрапила на цікаву думку: «Украинский дом горит, и одна часть, та, у которой ключ от входной двери, заперлась и отказывается признавать, что виновна в поджоге. И ключ упорно не отдает. Другая часть понимает, что чад распространяется очень быстро и все могут угореть, но еще надеется, что ключники поумнеют. Мне иногда кажется, что Украина попала в круг вечного возвращения, потому обречена повторять одни и те же ошибки — ничему не научили два Майдана, война, выборы и перевыборы».
Мій співрозмовник жив в Ізраїлі до 2007 року. Працював, в основному, в благодійних громадських організація. Певний час пропрацював в уряді. Був радником Аріеля Шарона.
Сьогодні в Україні, каже Фельдман, він допомагає розвивати громадянське суспільство. Робить це за сприяння ізраїльської сторони. Про Голду Меїр, чиє ім’я має Інститут, який очолює Фельдман, він лаконічно зауважує: «Вона тут народилась». Але потім додає, що в тому, що Ізраїль став центром поширення технологій, є велика заслуга Меїр. «Коли вона була прем’єр-міністром, розробила багато програм, в основному для африканських країн, які допомогли їм розвивати промисловість, енергетику», — зауважує Фельдман.
ФОТО REUTERS
«Влада України передусім повинна вирішити, яким чином вона готова позиціонувати країну в ХХІ столітті. Саме це важливо. Сьогодні сама по собі територія і люди, які живуть на ній, вже мало що означають. Ми увійшли в посттехнологічну епоху, яка сама по собі диктує особливі вимоги до позиціонування держав. Які особливості нації, території, кліматичних умов ви збираєтесь використати та для чого?» — каже Фельдман.
Сьогодні кожна держава, яка розраховує залишитися на великій шахівниці, намагається максимально скористатися своїми перевагами. Сильні гравці, звичайно, нав’язують свої сценарії більш слабким. І, власне, якщо останні не можуть цьому протистояти, то не важливо, яка в них територія, які національні багатства та скільки людей проживає — вони опиняються в підсумку в аутсайдерах. На жаль, Україна опинилась у становищі об’єкта, а не суб’єкта геополітичної гри.
«З України хочуть зробити «територію», яка вироблятиме певні аграрні ресурси і не переробляла їх. А позаяк сучасний розвиток технологій досяг такого рівня, що в принципі для цієї мети не потрібно особливої інфраструктури (потрібно лише доставити вантаж в порти), населення (технологій в агросекторі стають, в основному, безлюдними), а потрібна лише територія»,— говорить Фельдман.
Влада Ізраїлю в 2000-х роках зуміла напрацювати сценарій, який дозволяв країні не стати ресурсом для чужих «планів». І хоч, каже Фельдман, цей досвід є унікальним, і відтворити його неможливо, в силу особливостей умов його реалізації, він багато в чому є інформативним, повчальним та корисним Україні сьогодні.
«Це відбувалось на наших очах», — пригадує мій співрозмовник. Вперше, за його словами, визначення Ізраїлю як «нації стартапів» було застосоване на початку 2000-х. Інша річ, зауважує він, що до цього були певні передумови, пов’язані з особливостями освітньої системи та виховання в єврейських сім’ях.
«Особливості ізраїльського соціуму осмислено — не випадково, — пікреслює Фельдман. — наклались на підприємливість ініцативи, яку активно почали розвивати, коли Ізраїль перейшов з держави соціально-орієнтованої на повністю капіталістичні рейки. Виникла глобальна ідея не надавати робочі місця, а створювати умови для самозайнятості», — каже директор Інституту імені Голди Меєр.
Саме ці умови для самозайнятості, які створила та підтримувала держава, дали Ізраїлю,на думку експерта, скачкоподібний ріст в тезнологічній ініціативі, яка власне вивела Ізраїль до когорти держав-світових лідерів.
Сьогодні Ізраїль позиціонується у глобальній грі» як держава-лабораторія, де в достатньо тепличних умовах розвиваються ноу-хау.
ЯК ВСЕ БУЛО?
Принципова відмінність того, що було зроблено в Ізраїлі, від українських ФОПів як інструменту сприяння самозайнятості населення, в тому, що це не зводилось лише до податків. «Ідея ж була не в тому, щоб дали людям можливість виживати. Шоб само зайнятість стала справді трендом розвитку держави, крім того, що ви спрощуєте податкове регулювання та знижуєте податкові ставки, ви ще зобов’язані забезпечити ще два важливі фактори: сприятливі умови для приватної ініціативи та наповнення їх «кров’ю» — доступними грішми», — пояснює Фельдман.
Повинні бути системи консультування та допомоги приватній ініціативі. В середині державних та муніципальних структур створювалась система потужної підтримки приватного підприємця. Надавались приміщення, проводились навчання персоналу, вчили самих власників… Та головне, що було в основі державної політики — навчити громадян Ізраїлю не боятися починати власну справу.
«Це була ціла філософія: як допомогти людям зважитися вийти з-під парасолі роботодавця, і стати самостійною фігурою в економіці. Треба було дати їм впевненість в тому, що з ними нічого поганого не трапиться. Їх виведуть в темному лісі підприємництва на світлу стежину. Вони не заблукають там сам на сам зі своїми проблемами. І навіть , якщо їх спіткає невдача з їх приватною справою, це не призведе до руйнування їх особистого життя», — пояснює Фельдман.
В старт своєї «країни-стартапів» Ізраїль вклав 10 мільярдів доларів. Хто і на яких умовах дав ці кошти та на що вони були витрачені, а також про те, як в Ізраїлі дітей з-малечку вчать до підприємництва та чому, навіть супербагаті євреї, приїжджаючи в Тель-Авів, знімають «крокодилеві мешти» і пересідають у бюджетні авто — читайте у другій частині матеріалу в наступних номерах «Дня».