Якщо звести найпопgулярнішу сьогодні в Україні економічну концепцію до набору тез, то отримаємо: вільний ринок — це добре, його невидима рука все приведе до ладу; втручання держави, зокрема протекціонізм, — погано, тому що заважає невидимій руці; кожен має використовувати свою конкурентну перевагу: програміст — писати код, прибиральник — прибирати, і тоді загальне багатство зросте, адже програміст не витрачатиме час і сили на прибирання. І якщо всі люди і всі країни житимуть за цими правилами, настане загальне щастя і процвітання. Але лише в книжках, переконує Ерік Райнернт, у реальному житті «казка» має інший кінець.
Норвезький економіст Ерік Райнерт, мабуть, найвідоміший (і найскандальніший) прихильник дирижизму (політики активного втручання держави в управління економікою) і протекціонізму в економіці. За версією Всесвітньої асоціації економістів книжка Еріка Райнерта «Як багаті країни забагатіли, і чому бідні лишаються бідними» увійшла до ТОП-50 найвпливовіших книжок з економіки за останніх 100 років. І головний посил його книжки в тому, що теорія порівняльних переваг і вільного ринку неправильна. Держави багатіли геть інакше. Наприклад, британський імператор Генріх VII, зійшовши на трон 1485 року, запровадив податок на вивезення необробленої вовни, щоб позбавити сировини флорентійських виробників вовняної тканини. А їхніх англійських конкурентів він звільняв від податків і давав тимчасову монополію на торгівлю в певних регіонах. Причому британці наслідували приклад голландців.
За Райнертом, країні краще мати неефективну власну промисловість, ніж не мати її зовсім: це діяльність з вигодами, що поступово зростають (за збільшення обсягу виробництва кожна нова одиниця продукції коштуватиме дешевше). А от у сільському господарстві або видобутку корисних копалин — навпаки, зростання попиту на зерно змушує освоювати дедалі менш родючі ділянки. Щоб дати промисловості змужніти, потрібні митні бар’єри.
Автор активно посилається на німецького економіста XIX століття Фрідріха Ліста, одного з розробників теорії захисту молодих галузей. До речі, саме його працями надихалися японці при будівництві свого економічного дива.
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1996 р.
Райнерт — прихильник етатистської школи політичної економії («економічного націоналізму»), яка відстоює концепцію, згідно з якою справжній економічний розвиток країни можливий лише за умови поєднання державного втручання, протекціонізму і стратегічних інвестицій, а не лише завдяки забезпеченню умов для вільної торгівлі. Однією з головних ідей Райнерта є думка про те, що запорукою успішного економічного розвитку держави є поєднання державного втручання, протекціонізму та стратегічних інвестицій. «Окрім кількох країн — експортерів нафти, жодна інша не досягла добробуту без індустріалізації», — стверджує Райнерт.
Цікаво, що Ерік Райнерт норвежець, який має прекрасну західну економічну освіту — МВА Гарвардського університету, PhD — Корнелльського. Він має фантастичний досвід керівництва промисловими підприємствами. Працював як економічний експерт у більш ніж 60 країнах світу. А особиста бібліотека професора Райнерта налічує понад 40 тисяч книг.
ДУМКИ з ЛЕКЦІЇ
«Яка економічна політика вигідна Україні?», Економічна конференція для наукової молоді:
1. «В Україні є дві ключові проблеми. Решта — похідні. Це — деіндустріалізація та еміграція. Перша є причиною другої. Це добре зрозуміли американці в 1947 році, коли створили план Маршалла. Те соціальне напруження, яке сьогодні спостерігається в США, є наслідком деіндустріалізації Центральної Америки та Мексики. Люди, які втратили свої робочі місця в себе вдома, просуваються ближче до півночі. Деіндустріалізація також призводить до проблем у фінансовому секторі. Адже з’являється дефіцит у зовнішньо-торговельному балансі».
2. «Біда в тому, що те, що ми бачили в 30-роки минулого століття знову з’являється на світовій арені. Це, до речі, було важливою причиною того, що в Німеччині до влади прийшли нацисти, — з’явився досить серйозний зовнішній борг. У Німеччині з’явився спеціальний термін для цієї ситуації, який означав заледве не боргове рабство. Тенденції, які ми сьогодні спостерігаємо на периферії ЄС через деіндустріалізовану Португалію, Італію та Грецію ведуть нас у ту саму пастку заборгованості. Німеччина сьогодні по інший бік барикад. Вони — величезний експортер, прибуток якого створює дефіцит у південних країнах. Для України до певної міри — це гарні новини. Адже це означає, що ви не самі в такій жахливій ситуації. Ви тепер більше схожі на Італію, чи Грецію, чи Португалію».
3. «Люди сьогодні відчули те, що називається «парадоксом заощаджень». Якщо ви маєте великий борг , і починаєте економити, то економіка починає згортатися. Це найгірший варіант. Шкода, що Брюссель це ніяк не може зрозуміти».
4. «Сотні років ключем до колоніалізму була заборона розвитку промисловості в колоніях. Це основна причина, чому США вирішили стати незалежними. На жаль, ми знову живемо в періоді колоніалізму. І проблема — це риторична прогалина, коли ви маєте позбутися корупції, а невидима рука все зробить. Тоді як у реальному світі ваші «друзі» захищають власне виробництво. На жаль, зараз це стає очевидним».
5. «У США був Томас Джеферсон. Який сказав «найкращий уряд той, який мало керує», хоча коли став Президентом не дуже цього дотримувався. Але з іншого боку був Гамільтон, який зображений на 10-доларовій купюрі, який розробив план індустріалізації США. Своїх студентів я змушую читати Гамільтона ледве не щороку. На експорт США продавав теорію Джеферсона — «нічого не робіть», хоча всередині застосовували план Гамільтона. Німеччина робила те саме. Вільна торгівля на словах. На практиці — захист своїх виробників».
6. «Чому великі європейські сільськогосподарські виробники досі отримують субсидування ? Якщо ви відповісте на це запитання, то зрозумієте, що жодна країна не може бути багатою, розвиваючи лише сільське господарство».
7. «Корупція — одна з довгих тіней феодалізму. В державах уражених корупцією влада є спадком феодала. Україна окрім того, що має спадок цієї доби, ще переживає спадок комуністичної доби. Про це є важлива книга написана російським американцем «Коли помирають гроші».
8. «Що робила одна з колоній Англії в Середньовіччі? Як вони розбагатіли? Новий король вирішив, що країна була досить бідною, але в ній виробляли тканини з англійської вовни. У Гарвардській бізнес-школі сказали б: «Ми займаємося не тим бізнесом». Вони почали накладати мита на експорт вовни, з цих грошей платили субсидії виробникам одягу з вовни. Насправді цей процес дуже схожий на те, що ви робите тут для заборони експорту лісу-кругляку та металобрухту».
9. «У нас були дві дуже космополітичні економічні політики — комунізм та неолібералізм. Природна реакція людей на ці дві теорії — це націоналізм. Підтвердження цьому — Німеччина та Італія 1987-го, де до влади прийшли націоналісти та соціал-націоналісти. Але важливо, що йдеться про симетричний націоналізм, який дає згоду жити і розвиватися вашим сусідам. Вам потрібно робити це обережно, щоб не мати негативних наслідків. Це має бути позитивна гра, де виграють усі».
10. «Я виріс у Норвегії. Нашим слоганом було «купляйте норвезьке лише, якщо воно найкраще». Гадаю, що цей обмежений націоналізм уже є досить здоровим. Але досить проблематичним він стає, якщо його дуже багато. В Польщі, наприклад, уже він виходить з берегів».
11. «Що мене шокувало в Україні за останні роки — це локомотиви, куплені в General Electric. Навіщо? Навіщо за таких обмежених фінансових ресурсах, як ваші, купувати товар за такі гроші, за які ви могли б придбати технологію? Це незбагненно».